flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Особливості застосування застави, як запобіжного заходу

25 вересня 2015, 11:12

 Останнім часом почастішали випадки коли осіб яких «спіймали» за хабар у декілька сотень тисяч доларів відпускають під мізерні суми застав, що викликає в суспільстві негативні настрої та відношення до суддівської системи загалом. Вказане зумовлює необхідність висвітлення цього питання.

Варто зазначити, що більш суворим запобіжним заходом за заставу є тільки тримання під вартою. Із прийняттям нового КПК України в 2013 році, такий запобіжний захід як тримання під вартою набув статусу виняткового та такого, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти певним ризикам, виключний список яких викладено у ч. 1 ст. 183 та ст. 177 КПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.
Заставу застосовують у двох варіантах: як «звичайний» запобіжний захід – у загальному порядку його обрання з додержанням вимог ст. 182 КПК України аналогічно до інших запобіжних заходів, і як альтернатива триманню під вартою. Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом. Тобто навіть, у разі обрання судом підозрюваному найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зобов’язаний визначити розмір застави, після сплати якої підозрювана особа буде перебувати на свободі, адже щодо неї буде діяти запобіжний захід у вигляді застави. Разом з тим чинне законодавство України у ч. 4 ст. 183 КПК України передбачає випадки, коли суддя має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, це зокрема стосується злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Тож чи є у вказаному переліку категорія справ яка б торкалась «хабарників»? Ні! Чи може професійний суддя вийти за межі чинного законодавства і в супереч його норм на власний розсуд здійснювати правосуддя? Згідно п. 1 ч. 4 ст. 54 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» суддя зобов’язаний зокрема своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Тож, «вихід» за межі чинного законодавства суддею також неможливий. В громадян виникає обурливе запитання: «Чому ж людину яку «спіймали» за хабар в декілька сотень тисяч доларів суддя відпускає під заставу у всього декілька тисяч гривень?» Досліджуючи це запитання варто звернутись до ч. 5 ст. 182 КПК України, де зазначено межі розмірів застави, які може встановлювати суд. Так, згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину (згідно ст. 12 Кримінального кодексу, особливо тяжкий злочин – це злочин за який передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі) встановлено межі застави від 80 до 300 мінімальних розмірів заробітної плати, що в розрахунку становить від 97 440 грн. до 365 400 грн. Абзацом другим цього ж пункту зазначено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно. Однак граничних розмірів застави у таких виняткових випадках законодавець не встановив, обмежившись посиланням на необхідність врахування обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, що викликає значні труднощі вобґрунтуванні таких виняткових випадків та обєктивному застосуванні вказаного абзацу. Адже переважна більшість осіб затриманих по підозрі в отриманні неправомірної вигоди, згідно їх декларацій та даних про майновий стан є небагатими а по декуди і бідними людьми, хоча і їздять на дорогих автомобілях та живуть у шикарних хоромах. Суд, вирішуючи питання про прийняття того чи іншого рішення в кримінальному процесі, зобов’язаний ґрунтуватись на зібраних доказах, якими є фактичні дані, отриманні у передбаченому Законом порядку, на підставах яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Разом з тим, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 року підкреслив необхідність враховувати майновий стан підозрюваного, обвинуваченого та не допускати встановлення такого розміру застави як альтернативи триманню під вартою, що є заздалегідь непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Взявши курс на розвиток країни в плані її шляху до Європейського союзу, чинне законодавство проголошує в своїх нормах принципи Європейського права,  невід’ємною частиною яких є забезпечення поваги до особистої свободи та презумпції невинуватості, що має місце при будь-якому ув’язненні особи без її засудження. Численні рішення Європейського суду з прав людини винесених щодо України зазначено про необґрунтованість підстав тримання громадян під вартою та необхідність застосування такого виду запобіжного заходу у виключних випадках.
Тож не потрібно шукати крайніх в суддівських коридорах та кабінетах, для того щоб закони реалізовувались у відповідності до вимог суспільства, спочатку їх необхідно приймати з врахуванням таких вимог!