Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Захисник особи, засудженої за порушення правил безпеки дорожнього руху (ч. 1 ст. 286 КК України), звернувся до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове покарання, призначене особі, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
ККС ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, зазначивши, зокрема, таке.
Згідно з матеріалами кримінального провадження, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо особи в частині звільнення її від відбування додаткового покарання та ухвалив у цій частині новий вирок. Під час призначення покарання суд апеляційної інстанції правильно застосував положення кримінального закону, в тому числі й у частині призначення додаткового покарання. Зокрема, санкцією ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI) було передбачено кумулятивну санкцію, яка передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.
Отже, суд, обираючи засудженому покарання, у межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Положення ст. 55 КК України не містили колізій із положеннями ч. 1 ст. 286 КК (в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI). Тож немає підстав вести мову про те, що положення Загальної частини КК України іншим чином регулюють ті самі питання, аніж положення Особливої частини КК України. Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю. До того ж цей вид покарання може бути призначений як додаткове покарання й у випадках, коли він не передбачений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України (ч. 2 ст. 55 КК України).
ККС ВС також відхилив аргументи касаційної скарги про те, що призначення такого додаткового покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами, є обмеженням права засудженого на працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. До особи застосовано передбачене ч. 1 ст. 286 КК України покарання на підставі вироку суду, оскільки вона визнана винуватою у вчиненні цього кримінального правопорушення. Будь-який вид покарання, передбачений КК України, призводить до звуження прав засудженої особи. Однак таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально каране діяння.
Також ККС ВС вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про нез’ясування думки потерпілої щодо необхідності призначення додаткового покарання засудженому. Вибір виду та розміру покарання належить до дискреційних повноважень суду. Окрім цього, потерпіла має право самостійно оскаржити судові рішення відповідно до положень кримінального процесуального закону.
Постанова ККС ВС у справі № 333/6785/19 (провадження № 51-2583км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99063124.
_03_03.png)
